Комунальний заклад "Біляївська центральна районна лікарня"

Про Біляївку

Біля́ївка — місто, адміністративний центр Біляївської міської громади і Біляївського району Одеської області України. Розташоване в дельті Дністра (на одному із його рукавів, річці Турунчук, та озері Саф'яни) за 26 км від залізничної станції Вигода. Відстань до облцентру становить 53 км і проходить автошляхом E87.

Історія

Територія сьогоднішньої Біляївки була заселена людьми ще в часи Палеоліту. На території міста розташовані кургани епохи бронзи (II—I тисяч років РХ), античних (VI—V ст. до РХ), скіфських (V—IV ст. до РХ) і сарматських часів (II—I ст. до РХ), а також перших століть нашої ери із смішаним населенням. Отаман Антін Головатий — засновник міста.

Поселення засноване козаками після ліквідації Запорізької Січі. Перші письмові згадки про запорожців у цих місцях датуються 1790 роком, коли між Південних Бугом і Дністром з'явилися козацькі поселення. Перша згадка про село, яке тоді звалося Головківка, датується 1792 роком. У 1794 році, сюди прибули турбаївці з Полтавщини. Прилучився до заснування і генеральний суддя Антін Головатий — на місці сучасного міста в 1790-х роках знаходився хутір Головківка; є кілька версій походження найменування поселення, але усі вони пов'язані з іменем Антона Андрійовича Головатого.

Визначним у історії Біляївки став 1872 рік, коли було прийнято рішення рішення про будівництво Дністровського водоводу, який мав забезпечити потреби Одеси у питній воді. До будівництва водогону ведро води в Одесі коштувало 10-15 копійок (за фунт м’яса тоді платили 20 копійок). 22 березня 1872 р. у Лондоні було створене "Одеське водопровідне товариство", яке фінансувало будівництво. Будівництво здійснювали англійські підприємці В. Швабен та Д. Моором за проектом інженера Юнга. У Біляївці було виділено 13 десятин землі під будівництво станції, а у 1873 р. відбулося урочисте відкриття станції "Дністер".

Станом на 1886 у селі, центрі Біляївської волості Одеського повіту Херсонської губернії, мешкало 2917 осіб, налічувалось 250 дворових господарства, існували православна церква, школа, 6 лавок, відбувались базари через 2 тижня по п'ятницях. За 11½ верст — переправа через річку Турунчук. 2 січня 1957 року село отримало статус селища міського типу. З 1975 року Біляївка стала містом. У Біляївці проживала не значна кількість німецьких, болгарських, грецьких сімей, осідали і циганські сім'ї.

Походження назви

Отаман Сидір Білий Біле — озеро в дельті Дністра, від назви якого походить назва міста За легендою, сучасна назва пішла від прізвища кошового отамана Сидора Білого, що загинув 17 червня 1788 р. під час осади міста Очаків. Але спеціалісти з гідрономії пов'язують назву міста із назвою одного з найбільших озер Дністровської дельти — Білого, що знаходиться неподалік від міста. У відомостях Чорноморського козачого війська ніколи не вказується назва «Біляївка», але тільки «Головківка», або Головкова. Саме тому є дивним, чому козаки не вживали назву, що походить від славетного козацького імені. Але паралельно із «Головківкою» на картах тих часів місто (тоді селище) вказується як Біляки (карта І. Ісланьєва) або як Біляївку (атлас Ф. П. де Воллана).

Герб і прапор міста Герб і прапор міста були затверджені рішенням № 364- XYII /XXI Біляївської міської ради 31 серпня 2004 року. Згідно із рішенням герб міста являє собою закруглений щит синього кольору із срібною брамою з двома баштами, під якою розташована срібна квітка білого латаття із п'ятьма пелюстками. Щит вписаний до срібного еклектичного картушу, увінчаного срібною міською короною з трьома зубцями. Прапор міста складає квадратне синє полотнище, в центрі якого розташований круг із восьми стилізованих жовтих кринок — біла квітка білого латаття із п'ятьма пелюстками.

Відомі люди уродженці міста: Авер'янов Георгій Борисович (1930–1991) — український віолончеліст і музичний педагог, професор. Жекю Іван Григорович (1957) — радянський футболіст, воротар. Згама Петро Миколайович (1923–1983) — Герой Радянського Союзу. Кипенко Володимир Іванович (1924–1944) — Герой Радянського Союзу, учасник десанту Ольшанського. Ковальчук Кирило Сергійович (1986) — український футболіст, гравець національної збірної України. Кравченко Сергій Трохимович (1925–1956) — Герой Радянського Союзу.